Вольный Поэт — Листи, що не дійшли до адресата

Листи, що не дійшли до адресата

Або

Листоноша, що заблукав

***

Мені сумно

Розваж мене

Міні холодно

Зігрій мене

Сам посміхайся

Сам розпалюй багаття…

***

Лист перший

Привіт любий адресате, не знаю чому, але я тобі сьогодні вирішив написати.

В нас вже осінь.

Шкода, що я не знаю де ти й хто ти. Мені шкода, що можливо ми ніколи й не зустрінемося, але я про це намагаюсь не думати, бо кому мені тоді писати?

Своєму єдиному другу, кого вважав маю за тебе в мене тоді не буде, а більш близького за тебе в мене нема. Любий адресате, не знаю читаєш ці рядки чи ні. Відчуваєш щось чи ні. Не знаю…

Не знаю чому, але закортіло тобі написати. Звичкою «Як справи?!» писати тобі виявилось би дурнуватою ознакою мого дурнуватого смаку.

Прокляття…

Не вмію я знайомитись, напевно мені це просто не дається так легко, як мені каже моя рідня, що я найкраще можу лише жалітися… Якщо хочеш, то можеш не відповідати.

Завжди твій, новий знайомий.

***

Лист другий

Доброго тобі, адресате.

Напевно наші почтові служби вчасно доправили до тебе мої листи. Вдячний тобі, що ти не викинув їх у сміттєвий бак, як напевно робили багато хто до тебе.

Дякую, що відповів. Просто мені дуже сумно… Напевно я залишився у всьому світі сам один, що відправляю листи сам навіть не підозрюючи кому.

Дякую…

***

Лист третій

В нас скоро зима, а за вікном зараз ллє дощ. У вас напевно не краще. Я хочу кинути палити й моя матір каже, що за такими дівчата не бігають, та я не зважаю на неї, бо вона вічно хоче мене чомусь навчити, але чому я так і не допетрав…

Дякую листоноші, що доніс мої листи до тебе…

***

Лист третій (продовження)

Любий адресате, пробач, що давно не пишу тобі. В мене були проблеми на роботі. Важко, але, що я вдію. Напевно таке життя….

Як сам? Як твоя рідня? В нас вже морозно й майже кожного вечора падає сніг. Іноді мені холодно. Іноді мені лячно. Іноді боляче…

***

Лист четвертий

Пробач, що не дописав свого останнього листа. Поспішав дуже. Напевно викинуть з роботи. А що я їм такого зробив? Та подумаєш, кілька разів не вийшов на зміну, бо той старий, що у нас, як мені розповідали, не любить новачків й прискіпується до всього.

Що я йому такого зробив?.. Ну не здав кілька папірців до особової справи… та все ж таки викинуть з роботи.

Зараз сиджу на сходинках свого під’їзду. В нас холодно й трошки лячно. В мене нестерпно болять ноги й розколюється голова. З якого дива… Іноді мені стає цікаво, а що болить сильніше: мої ноги, чи голова?.. Несамовито курю одна за другою й пишу тобі листа у зашарпаному під'їзді. Часом ручка не пише, так, що пробач…

На третьому поверсі десь розбите скло й вітер свистить у тріснувшу шибу. Фарба у під'їзді давно потріскалась, лампочка часом гасне й дописую цього листа, досвічуючи молільником.

На третьому поверсі сусід включив свого Ігоря Талькова чи щось із цього… я одвічно їх плутаю… я сиджу поверхом нижче свого дому, але йти туди я не хочу чомусь. Моя рідня дістане, сестра приведе своїх друзів, що діставатимуть мене, а що я там забув? Мені й у старому під'їзді добре, шкода, що самотньо… Мені самотньо… Та кого воно хвилює…

Чому ти не відповідаєш? Гадаю листи до тебе надходять т часу напевно не маєш, занятий напевно…

Мені самотньо в під'їзді й лампочка знову згасла, а мобільник вже сідає… Дописую та йду спати…

Мої напевно сидять під промивалкою для мозку, не зважай, бо я так називаю пилосос думок, що в народі називають телевізором…

Сигарети скінчуються, а остання мені обпалила пальці та губу.

Добре… йду спати…

Буде час, то напишу.

***

Лист п’ятий

Мені сумно та самотньо… Я не знаю, як люди називають таке відчуття… просто не знаю, хоча люди багато чого називають, а от вигадати назву до такого почуття вони не можуть. Чомусь вони все назвати вміють.

Знаю, треба зав'язувати з комп’ютером, а жити реальним життям. Сам вже втомився сидіти по сайтах.

Інтернет — гірше наркоти! Мені самотньо й холодно. Цікаво, коли наша житлова контора дасть нам гарячу воду та обігріють наші одвічно замерзлі труби.

Сестра знову витягла всі цигарки, а матір дорікає мені, що я палю, паровоз, то розумій як хочеш.

Допиваю свій чай. Зав'язую з кавою… Кава теж зло, ще зліше зло ніж зло-інтернет. Немає, що курити. І чого я не купив собі сигарет? Допишу тобі листата піду в магазин, хоча б пачку вторгую, доку не закрили на ніч.

Вчора виключили світло на всю ніч. Слухав «Нірвану» й дивився на темну стелю свого помешкання. «Бунгало, — як його називає моя сестра».

В нас вже закінчився сніг. Дощі вже йдуть дві ночі. В чашці залишилось трохи чаю, пробачаюсь, що пишу знову цією дурнуватою ручкою, вона часом просто не хоче писати.

Сиджу жую лимон та докурюю цигарку з заначки… остання. Мене бере приступ лінощів, але чому... да все тому, що доведеться все таки йти до магазину.

Добре бувай. Випаде час напишу. Напиши й ти мені. Сумую, любий адресате…

***

Лист шостий

Ось і все… Мене викинули з роботи. Сестра знову вкрала пачку цигарок й побігла на дискотеку з друзями, а тут навіть друзів не маю, окрім тих, додав у список друзів у цьому контакті.

Інтернет — зло! Все зав'язую. Що мені зробити… Піду краще на вулицю та знайду собі коло друзів, нормальних, а не тих, хто бачить тебе, як вплив на свій імідж…

Роботи нема, грошей теж.. Приб’ю коли-небудь свою сестру…

Напиши коли звільнишся. Я сумую за тобою. В нас знову вимкнули світло. Напевно на всю ніч. Знову слухати «Нірвану» до другої години ночі чи коли батарея на мобільному не сяде сидіти в асьці? Нудно, сумно, холодно й страшно. Дивлюсь на темну стелю. Дописую тобі цього дурнуватого листа на який ти знову не схочеш відповідати й підсвічую телефоном. А в сусіда, як на зло, світло є й той увімкнув «ДДТ».

Ненавиджу свою безнадійність та незахищеність. Напевно правду кажуть що добре я вмію лише жалітися, а не знайомитись. Пиши мені. Не забувай. Мені здається, що листоноша заблукав чи ти переїхав.

Не забувай…

***

Лист сьомий

Чому ти не пишеш? Любий адресате, я за тобою сумую. Мені самотньо без тебе. Що мені робити? В нас за вікном йде сніг. Мій телефон вібрує дзвіночком. Хтось ніяк не зрозуміє, що в таку погоду я не вийду з дому.

Врятувався від Інтернету… не платив за нього другий місяць його й вирізали. Вже другий місяць не ходжу на роботу, бо ніяк не знайду те що хочу.

Сестра дістала, знову поцупила мої цигарки. Колись вона мені сама їх буде приносити. Чому ж ти не пишеш?

Не забувай. Дай відповідь.

Я за тобою сумую.

***

Лист восьмий

(Останній)

Любий адресате, пробач, але здається ти забув мене. Якщо ти читаєш це, значить ти вже напевно зрозумів, що я втомився писати свої листи у безодню. У той вакуум, в якому окрім космічного сміття соціуму вже нічого не лишилось. За тебе, любий адресате, я тримався за єдиного, хто розумів мене, але зараз … Зараз я не знаю, якщо ти читаєш ці рядки, значить знаєш, що напевно в мене, нема світла вдома, сестра знову вкрала цигарки й побігла на дискотеку, а я слухаю «Нірвану» й пишу тобі останнього листа. Листа, якого так боявся.

Боявся напевно через те, що втрачу, напевно, єдиного друга, якому довіряв усе й не просто все, а довіряв навіть більше, ніж самому собі.

Пробач, що пишу останні рядки таким тоном, але напевно на мене так діє моя меланхолія в суміші з неврастенією та музика «Нірвани».

Можливо я злий на сестру, що не має цигарок. Можливо злий сам на себе, що не п'ю каву, а зараз би й душу продав першому зустрічному за чашку кави. Злий на того старого, що викинув мене з роботи, за мої прогули й лінь.

Пробач, що напишу це, але твоє мовчання вбило нашу дружбу з гвинтівки крупного калібра, простреливши всі до останньої хвилини мого німого спілкування з тобою й поставивши в самому кінці цього листа велику крапку.

Захочеш — пиши. Адрес не міняю. А так ти знаєш де мене знайти. Схочеш, тоді шукай.

Я сумуватиму…Прощавай…

***

Ранок

На моєму столі задзвенів будильник своїм пронизливим сигналом, колись доведе мене до граничної стіни. Хочу курити, але ж тільки прокинувся. Очиська болять, всю ніч за комп’ютером просидіти… голова болить і хочу випити трохи кави.

Так-сяк вдягаюсь та йду на кухню ставити чайник з водою.

Чому так холодно?

Сестра напевно спить, а матір ні. Пробила восьма година ранку. Матір виявилась на кухні, дивилась свій серіал, щось нове.

Сказала, що там лист якийсь мені прийшов вона й не стала його чіпати, лежить на шафі.

Я ледь продерши очі, допиваю ранкову каву й розгортаю листа.

Здається мені це вночі наснилось…

«…Привіт любий адресате, не знаю чому, але я вирішив тобі сьогодні написати.

В нас вже осінь….»

Здається я десь це бачив…

А чого тільки й не насниться після безсонних ночей за Інтернетом та літрами випитої кави… А за вікном була осінь. Я допивав каву й читав того листа…

***

30 вересня 2008 року

м. Дніпропетровськ