Эстер Мещерякова — Кохаю я тебе

I очi твої,

Твою щиру усмішку,

Лодоні м'кі.

Кохаю до нестями,

Цілую,обіймаю

І очами роздягаю..

На жаль невзаємне кохання моє,

Кохаєш не мене,а осінь тугу.

Забудь мене ти,не вертайся обличчям.

Не треба кричати, як ворон вночі,

Не треба кохати, як ластівка море.

Не треба чекати ,коли вже нема,

Не треба збирати,коли рук нема.

Живи і не треба чекати.

Диши і не треба благати,

Бо ти не одна,

Бо ти— єдина моя,як сонце,як вітер і море.

Як мати,як земля ,як доля!