Вольный Поэт — Ума палата номер шість...(нелірична комедія)

(нелірична комедія)

Дійові особи:

1. Іванов Іван Іванович — завідуючий палатою номер шість

2. Андрій — душевно хворий (вважає себе посланцем Бога)

3. Данило — «Наполеон» палати номер шість

4. Галя — медсестра палати номер шість

5. Володимир — «Нострадамус» палати номер шість

6. Сашко — невизнаний геній в палаті номер шість

7. Дифтерьов Петро Петрович — заступник завідуючого по палаті номер шість

8. Пеня Владислав — художник за хворобою розуму

9. Родичі душевно хворих

10. Санітари

11. Прибиральниця

12. Ісус

13. Голоси хвороб

Дія Перша

Дія відбувається в палаті на п’ять чоловік.

Від однієї стіни стоїть два ліжка, коло яких стоять по одній шафі й стільчику, а по другу сторону стоять три ліжка й три шафки з трьома стільцями.

Стіни й стеля вибілені й пофарбовані у світло білий колір, за ініціативою Іванова І.І. за для того, щоб не відволікати уваги хворих од лікування.

Ліжка стоять металеві: їх бильця з дерева мали на собі не один шар фарби, що, мабуть, свідчило про приїзд не однієї комісії.

До палати заходить спочатку Іванов Іван Іванович (невеличкого зросту, скроні вже покриті сивиною, з невеликим так би мовити черевцем та з лисою маківкою).

Іванов (вдивляючись крізь товсті академічні окуляри): Так, милі мої… А вас Андріюшка, ми розмістимо біля вікна зліва. Ви в нас любите сонячне світло.

(До палати заходить середнього зросту чоловік з речами в одній руці, з матрацом та постільною білизною в іншій, а сам у кальсонах. Це Андрій — в особовій справі значиться, як «посланець Бога.». Заходить і бубонить собі під носа псалми і молитви.)

Андрій: Іоан Іоановичу, вибачте посланця Господнього, але чи свячена ця кімната? Чи вигнані злі біси?

(При цьому тричі хреститься й промовляє: «Спаси й Збережи»).

Іванов (поправляє його на своє місце): Все гаразд. Ми викликали спеціально для вашого приходу священика і от він окропив свяченою водою все приміщення. Заспокойтесь… (дочікується, коли той підійде до свого ліжка й кличе наступного, тримаючи руки в кишенях свого халату)

Другим до палати заходить Данило, який вважає себе «Наполеоном Бонапартом».

Данило: (Заходить і в одній руці тримає постільне, а іншою показує простір кімнати й говорить): І оголошуються ці землі «землями Великої Франції»!..

(Заходить і сідає коло Андрія, при цьому дивиться на нього, як той охрестив його).

Дефтерьов: (стурбовано до Іванова) Іване Івановичу! Іване Івановичу! Там санітари притягли цього «Нострадамуса» чи, як його там?

Іванов: Володимиром його кличуть, а що він буйний? Добре заводьте…

(До палати заводять зв’язаного в гальмівну сорочку «Нострадамуса».)

Володимир: (кричить, упираючись, намагається вкусити санітарів та при цьому кричить): Скоро! Скоро всі помремо! Скоро кінець світу! Досить…скоро!

(Але його крики зупиняє один із санітарів, коли вколює йому заспокійливе).

Володимира спокійно кладуть на ліжко, вже застелене й при цьому з нього знімають гальмівну сорочку.

Медсестра: (стурбовано, але з почуттям робочого боргу до главного лікаря в палаті): Іване Івановичу, там цього привезли, що хворий.

Іванов: Я не потерплю слів «хворий»! Говоріть «душевно-страждаючий»!

Медсестра: Добре, там цього душевно-страждаючого привели. Кричить!

Іванов: (до санітарів) Ну ж бо, приведіть того генія…

Сашко: (заходить сам із речами й при цьому замислено, щось вираховує) Іване Івановичу, а ви знаєте, що буде, якщо розщепити кілька грамів плутонію? Ні не знаєте бо, що може знати звичайний лікар про красу електричної енергії у будь якому проявленні?

Іванов: Ось так воно і є, я маю зробити з вас не просто генія, а людину, що зможе передати свої знання іншим.

Дефтерьов: Це майже всі?

(До Іванова)

Іванов: (знімає та протирає свої старі окуляри): Якби ж то! Там ще один. Малювальник, аж да Вінчі й Пікассо спільних кровей разом. При нападах меланхолії, особливо в тяжких формах всим, будь де, будь коли. Й малює по кілька годин і навіть днів. Його ніщо не цікавить, крім живопису, та мистецтва.

Дефтерьов: (до медсестри з незадоволенням) Повний набір! Що ще потрібно для повного набору у «домі відпочинку».

Пеня Владислав: (входить до палати в піжамі з постільною білизною в одній руці, а з альбомом та олівцями в іншій). Дозвольте? (Перепросив він та зайняв місце навпроти

«Божого посланця» перед вікном.) Мені потрібне світло…

Іванов: Отже, любі мої підопічні, я звертаюсь до вас. Ви знайомтесь, а через три години обід. Ви давно не їли такого супу в таких місцях.

(Іванов виходить і зачиняє двері за собою санітар, що йде слідом за медсестрою та Дефтерьовим).

Дія друга

(Коротка)

У палаті за дві години новоприбулі роззнайомилися та почали облаштовувати свої кутки.

Андрій вішає ікону над своїм ліжком. Володимир веде розрахунок того, коли ж все таки буде обід. Сашко розписує стіни таблицями і схемами про джерела абсолютної енергії. Данило вішає над ліжком карту обох півкуль Землі й олівцем визначає план подальшого наступу своїх псевдо військ. Лише Славко Пеня малює, малює й малює шматком крейди на стінах.

Ось воно життя у вільному його прояві.

Дія третя

Відбувається після обіду й до палати заходить сам Іванов.

Іванов: (крізь окуляри) Бачу обжилися?

Хворі: Так…

(До Іванова підходить Сашко та говорить плутаючись у власних діях).

Сашко: Іване Івановичу, я довів. Стоп! Що я довів? Іване Івановичу, я створив. Стоп… А-а-а, я вивів формулу! Я зробив…

Іванов: Це досить цікаво. І що ж вас зацікавило у ядерній фізиці?

Сашко: Це не тільки явища розпаду матерії! Це краса чисел, краса самого процесу термоядерного вибуху…

Іванов: А ви, Бонапарте? Як вам тут живеться?

Данило: Це не імператорське ставлення до самого Наполеона!

Іванов: Отже все усім сподобалось?

(Затихає, а слідом за ним санітар зачиняє двері)

«Божевільня», якщо так можна назвати місце для лікування душевно хворих людей є місцем осередком того, що людина стає важливішою, бо за вченням Д. Карнегі так воно і є. На прикладі Андрія ми можемо побачити те, що він хотів стати ближче до Бога і він ним став. Людина прагне більш за все того, щоб її зрозуміли й надали її важливості.

(Наступного вечора)

Пеня сидить коло вікна і вже не малює, бо нема чим і де. За останні дні він вималював всю крейду, всі олівці та ручки на всьому, що тільки можна.

(Пеня до Сашка)

Пеня: (збентежено) Тікати звідсіль треба! Треба тікати! Там справжня воля й справжній рай для вільного митця своєї справи.

Андрій: (втручається до розмови) Не по-братськи єси. Нас прийняли, як рідних, а ми тікаємо? «Той хто не любить брата свого не любить і Бога!» — як сказали до мене.

Сашко: А я з ним згоден! Там можна хоча б щось спалити, підірвати чи зруйнувати. Отже добре, що будемо робити?

Пеня: (Хапає стілець й кидає у вікно. Скло розбивається та розноситься сирена по всій лікарні. За хвилину прибігають двоє санітарів з гальмівними сорочками.) Ось так завжди… Не дають мистецтву жити!

Сашко: Тікаймо!

(Стрибає у розбите вікно та тікає геть)

Але за ним біжать два санітари.

Сашко (кричить з-за сцени) Не бийте!

Андрій: (схрестивши руки промовляє до присутніх): На все воля Бога… І всім у світ своя дорога.

Кінець третьої дії

Картина перша

Сон Андрія

Прийшов вечір і в лікарні пробили годину відбою. Андрій подивився на годинник. «Майже дванадцята.-подумав він». Перевернувся й приснилося йому те, чого здорова людина і не побачить.

Розмова з Ісусом

Дія відбувається у нічному небі. Ісус і його «посланець на землю» блукають і розмовляють.

Ісус: Блажен буде той хто зрозуміє не свої потреби, а потреби других.

Андрій: Я з тобою абсолютно згоден. Тільки той хто зрозуміє Бога в свойому серці. На світі цьому не може бути тих, хто не зможе повірити в нього.

Ісус: Так, але віра — то є не зброя, а прощення… Прощення для того хто скривдив тебе.

Андрій: Не суди по людях тільки по її друзях. Твої друзі бездоганні були.

Ісус: Страх пробирається в серце, але його поглинає злоба й ти боїшся, щоб не сталося того, чого ти очікуєш. Все в цьому світі можливе при вірі в Бога. Не йди слідом за лукавим бо праведник істинний не впаде там де пройшов нечистим духом своїм.

Андрій: І це правда, Ісус. Лише той чистий серцем, хто чистий вірою.

Ісус: Андрію, для тебе нема поняття зла. Все це є добро, тільки його змінило сприйняття людського уявлення про стан речей. Візьми звичайну людину. Що її мучить? Перше — це її потреби, а ми безпотребні. По-друге — людина прагне мати ідеали й іти до них. По сусідству з тобою співіснує Данило. Це лише приклад того, що звичайна людина може зірватися зі свого шляху й дряпатись до своєї цілі. Він піднявся «на гору» та, що він отримав?

Андрій: Так, ти впевнений у його діях, але він не отримав того, чого прагнув.

Ісус: Отже для людей властива аксіома того — чого вони прагнуть. Будьте обережні з бажаннями — вони можуть здійснюватися…

А потім розчувся дзвінок. До палати зайшла медсестра й почала всих підіймати на сніданок.

Настав ранок

Картина друга

Мрія Данила

Данило — звичайна людина. Прагнення його повернути свої цілі змушує його дряпатись вгору по ієрархічній сходинці. Матері в нього не було, батько ростив його з семи років і той не став робітничим на фабриці, а пішов у вищу касту. Прагнення стати більш важливим для себе та для суспільства, але його плани взяли його в неволю. Спочатку син робітничого, потім працівник на біржі праці з середньою платнею — та йому хотілось більше, краще та легше заробляти.

Гроші звели його з розуму, хоча б він і не прагнув цього. Прагнення стати вищим за інших породили в ньому «комплекс Наполеона» й марення про нові можливості.

Але тепер він став сусідом попалаті номер шість з релігійним фанатиком, шизиком-фізиком та збожеволівшим митцем. Що може бути ще краще цього?

Фрагмент долі

«Для Сашка розповідати нема чого, — сказав Дефтерьов Іванову.»

Після школи пішов до академії там провчився не один рік. Отримав наукове звання, чим затвердив себе у суспільстві. Та жага відкриттів не покинула його і після цього. Його заворожувала магія чисел та фізичних процесів між речовинами; за, що й був доставлений у лікарню.

Ілюзія для завтра

З «Нострадамусом» особливого клопоту немає. На утримання не скаржиться, говорив лише, що мало свіжого повітря. — записав у особову справу Дефтерьов.»

Збожеволів чи отримав «третього ока» він ще в школі, коли ніби передбачив те, що на заняттях не буде вчителя через хворобу.

День за днем він був впевнений у своїй властивості та розвивав цей навик більше, далі й краще. Та забрали його до божевільні через те, що він бігав по місту з плакатами й криками про кінець світу.

Невизнаний митець

«Художник за покликанням хвороби», що можна ще сказати про Пеню Владислава. Був розумним чоловіком, особливим хистом до малювання сам не відзначався та й похвастатись не вмів та якби не один випадок із ним на роботі — то одним митцем у світі було менше. А сталося те, що за нашим законодавством називають «злочинна халатність». Впала йому на голову цегла та розбила каску на друски, але з того часу його й заклинило малювати. Мабуть відкрився скритий резерв чи талант в його мозку, хто знає?

Дія четверта

(Заключна)

Вечір День пройшов досить швидко та все відбулося у кольорі монотонних сірих буднів. Володимира увесь час мучають кошмари. Він чує голоси, що наказують розказати йому правду про кінець світу — та якщо той цього не зробить, то отримає сповна.

Він втомився сидіти й намагатися щось сказати, щоб його почули та всім на нього байдуже.

Стрілки годинника промайнули за дві години ночі. Володимир [взяв] зірвав своє покривало з ліжка й почав рвати його на ганчір’я.

Скрутивши три рівні джгути, починає в'язати мотузку.

Володимир: (зв’язуючи мотузку) Що в мене залишилось крім цих голосів? Що мені зробити, щоб голоси затихли?

Голоси: Розповідай…розповідай або вмирай! Вмирай!

(Володимир зв’язує петлю та ставить стілець коло вікна. Сам стає на підвіконня й намагається закинути мотузку за трубу парового нагріву приміщення, що йому вдається проте не зразу)

Володимир (шепоче до себе): Пробачте мене, ті кого я скривдив!

(стає ногою на спинку стільця та вибиває його з під ніг).

Тіло залишається бездиханним до самого ранку.

Галина: (з криками нещастя приводить Іванова до палати номер шість.) Що ж це сталося? Іване Івановичу, не догледіли ми нашого Нострадамуса…

Іванов: (до санітарів) Зніміть його, а тіло передайте в морг. Не забудьте зафіксувати факт самогубства…

А потім настав ранок і Володимир прокидається у себе в кімнаті, де білі стіни, де один вугол розмальований крейдою, де над ліжком «Наполеона» висить карта світу де все знайоме й так набридло. А потім до палати зайшов Іванов разом із сестрою Володимира й подивився на нього.

Іванов: А ви чого спите? Ваші сусіди вже виписані й ви теж.

Володимир: Я, що?.. Здоровий?

Іванов: Так здоровий.

Сестра: Ходім до дому, брате.

Володимир: (сам до себе) Що тільки не присниться психічно-хворій людині в таких закладах.

(До сестри)

Ходім до дому…

11.06.2006 року

м. Дніпропетровськ